Пломінь: Вас можна назвати одним з перших представників «нової правиці» не лише в Україні, але й на всій території колишнього радянського союзу. Звідки ви дізналися про даний інтелектуальний напрямок, його представників (в країні, де іноземна література – рідкісне явище) та що зацікавило вас у ньому найбільше?
Олег Гуцуляк: Навряд чи один з перших. Десь, напевно, в третьому-четвертому десятку. Мене з дитячих часів цікавила політична історія, енциклопедії зачитувалися мною до дірок, шкільні підручники та хрестоматії старших класів – так само, потім – вузівські підручники з нової та новітньої історії, політекономії та історії КПРС. Був такий цікавий довідник «Політичні партії», де розповідалося про кожну країну, її політичний устрій, наявність партій, їх коротка історія, лідери, назви друкованих органів…
Також, як правило, значна увага в таких виданнях приділялася й контрпропаганді – викриванню некомуністичних ідеологій. Звідти я довідався про різні праві й ультраправі рухи. А от про іспанський фалангізм – з фантастичної повісті Володимира Владка «Сивий капітан»… Потім, з початком «гласності», з’явилися видання українських націоналістичних організацій, де друкувалися програмні документи, уривки з робіт класиків українського націоналізму тощо. Ну, хоча б такі журнали як «Націоналіст» і «Розбудова держави»… Звісно, також потрапили до рук дугінські «Елементи» та «Милий ангел», видання інших російських організацій («Золотий лев», наприклад). Вони підкуповували підняттям політичних ідей на метафізичний рівень, а не борсанням в буденних політичних чварах…
П: Ваші наукові інтереси – сакральна географія, езотеризм, полеміка з неоєвразійством – лежать, умовно кажучи, на грані академізму. Яким чином вам вдається поєднувати їх з роботою в університеті?
ОГ: Сучасна епоха постмодернізму у науці зняла, особливо у гуманітарній сфері, перепони для того, щоб розмежовувати сфери на «ось це академічне, наукове», а ось це – «ні, не наука, не варте уваги». Допустимі всі гіпотези, якщо не доведено інакше. А людина – це така істота, яка не обмежується тільки раціонально-побутовою сферою існування, вона проявляє себе і в ірраціональному (вірі, інтуїції, почуттях) і виражає себе в мистецтві, психічній поведінці, релігійній діяльності, тому наука, якщо вона хоче зрозуміти людину як цілісний феномен, повинна вивчати всі прояви і сфери її буття. Головне – притримуватися при вивченні тих чи інших явищ наукових методів, навчати студентів при написанні курсових, бакалаврських та магістерських робіт застосовувати їх, керуючись як зразками для цього працями Мірчу Еліаде, Фрітьофа Шуона, Тітуса Буркхардта, Джозефа Кемпбелла, вітчизняних наукорвців – Сергія Капранова, Артема Корсуна, Костянтина Рахна, Степана Пушика… Чи при вивченні філософії сюрреалізму Сальвадора Далі, чи філософії любові католицької Контрреформації, чи танатологічних вчень країн Сходу, чи ролі міфів в японських аніме…
