Імперський прогресизм - як у його царсько-дворянській, так і в радянсько-більшовицькій версії - системно працював над тим, щоб перетворити український традиційний простір (село, хутір) на синонім історичного тупика, відсталості та інтелектуальної порожнечі.
Oleg B. Gutsulyak, Ph.D., Assoc. Prof. : The Search for The Treasured Kingdom : Mythology – Culture – Civilization
- Головна (Home) >>>
- У Фейсбуці >>>
- В Інстаграмі >>>
- У Твіттері >>>
- На Академія.еду >>>
- У Вікіпедії >>>
- Kанал на Youtube >>>
- На Suno >>>
- На Treblo >>>
- Проект "Мезоєвразія" >>>
- Охоронці Королівського Мовчання >>>
- Проект "Dillenia Nova" >>>
- Філософські дискурсії (журнал НТШ) >>>
- Cтарий сайт >>>
- My personal Coat of Arms >>>
- Які основні науково-теоретичні відкриття зробив Олег Борисович Гуцуляк в науці? >>>
Пошук / Research
17.07.2026
Олег Гуцуляк: Як імперський (російський та радянський) прогресизм конструював міф про «відсталість» українського традиційного села (хутора) проти «передового» пролетарського міста
Олег Гуцуляк: "Хутірська філософія" Пантелеймона Куліша як перша цілісну деколоніальна альтернатива імперському Модерну.
Пантелеймон Куліш (1819-1897) - один із найглибших і водночас найбільш недозрозумілих українських мислителів XIX століття. Його «хуторська філософія» (викладена передусім у збірці есеїв «Листи з хутора», 1861 р.) тривалий час таврувалася імперськими та радянськими критиками як «ретроградна», «наївна» та «втікацька».
Насправді ж П. Куліш здійснив дивовижний інтелектуальний прорив: він створив першу цілісну деколоніальну альтернативу імперському Модерну. Він збагнув, що імперське місто несе не просто прогрес, а епістемічне насильство, і протиставив йому філософію хутора як простір збереження людської сутності.
1. Хутір проти Міста: онтологічне протистояння
Для П. Куліша хутір і місто - це не просто дві різні локації на карті. Це два різні способи існування, дві протилежні космології.
| Ознака | Імперське Місто (Модерн) | Український Хутір (Традиція) |
| Природа буття | Штучність та фальш: простір регламенту, паперів, чинів та відчуження людини від своєї праці й душі | Органічність і правда: безпосередній, живий зв'язок людини з землею, природою та Богом |
| Ставлення до людини | Знеособлення: місто перетворює людину на гвинтик державної машини, на «цивілізованого» манекена. | Цілісність: людина на хуторі є господарем свого часу, праці й думок. Вона самодостатня |
| Мова та культура | Асиміляція: простір русифікації, де панує «чуже слово» та поверхова мода. | Джерело: природне середовище збереження материнської мови, звичаю та духовної пам'яті. |
16.07.2026
Олег Гуцуляк: На захист традиційності усупереч урбаністичному невігластву
За людину традиційного (в тому числі й архаїчного), суспільства мені, чесно, образливо...
Ба більше, ця образа виникає з дуже точного інтелектуального відчуття: аргумент, який мені висувають, будується на класичній прогресистській карикатурі. Це світоглядний снобізм, який намагається видати себе за глибоку соціологію.
Опонент, який малює таку картину, потрапляє в полон кількох дуже серйозних когнітивних ілюзій. Давайте розберемо, чому ця «системотворча ознака» є спрощенням, яке не витримує серйозної критики.
1. Ілюзія міської «складності» (Культ Чорної Скриньки)
Твердження, що міська культура вимагає від пересічної людини «щоденного інтелектуального зусилля», - це міф. Сучасний Модерн і Постмодерн побудовані не на складності індивіда, а на екстремальному розділенні праці та інтерфейсах «чорної скриньки».
Як це працює в місті: пересічний містянин не має жодного уявлення, за якими алгоритмами працює нейромережа у його смартфоні, як фізично функціонує міська каналізація чи за якими законами термодинаміки працює ТЕЦ, що гріє його воду. Йому це й не потрібно. Сучасна міська інфраструктура створена так, щоб мінімізувати інтелектуальні зусилля. Вона дружня до користувача (user-friendly), тобто адаптована під його... природне лінування.
Результат: містянин натискає кнопку - отримує результат. Його «складність» часто полягає лише в умінні користуватися готовими інструкціями та соціальними ролями. Якщо вимкнути інфраструктуру, цей носій «вищої міської культури» часто виявляється абсолютно безпорадним.
