Головна особливість ірландського Хелловіну полягає в тому, що Ірландія є його безпосередньою батьківщиною.
Сучасне свято походить від давньокельтського свята Самайн (Samhain), яке знаменувало завершення збору врожаю, початок нової темної частини року («кельтського нового року») та момент, коли межа між світом живих і духів ставала найтоншою.
Ключові автентичні риси ірландського Хелловіну
Ліхтарі з ріпи замість гарбузів: традиційний «Ліхтар Джека» (Jack-o'-Lantern) в Ірландії різали з твердої ріпи або брукви. Гарбузи з'явилися пізніше, коли ірландські емігранти перенесли традицію до Північної Америки, де гарбузи були більш доступними та м'якшими для різьблення.
Традиційний хліб Бармбрек (Barmbrack): обов'язкова страва - солодкий хліб із сухофруктами, у який запікають предмети-пророцтва на майбутній рік:
Перстень - до швидкого весілля;
Монета - до багатства;
Шматочок тканини - до бідності;
Горошина - весілля цього року не буде.
За сучасними правилами безпеки, кожен предмет перед запіканням ретельно миють, ошпарюють окропом і загортають у невеликі шматочки чистого пергаментного паперу або фольги, щоб ніхто випадково не проковтнув металевий предмет чи нитку.
Священний вогонь (Bonfires): вогнища в Ірландії мають практично-магічне значення. За давніми уявленнями, вогонь відганяв злих духів (Aos Sí / фейрі), а вугілля з нього відносили додому, щоб запалити вогнище на новий сезон.
Первісне перевдягання (Guising): люди вдягали шкіри й маски з тварин або бруднили обличчя сажею не задля розваги, а щоб «замаскуватися» під духів і бути непоміченими, коли ті виходять у світ живих.
Традиційні ігри з яблуками: яблука вважалися символом потойбіччя та родючості. Звідси походить гра Snap Apple (спроба вихопити ротом яблуко, підвішене на мотузці) та гадання на яблучній шкірці.
***
Ось автентичний традиційний рецепт ірландського хліба Бармбрек (Barmbrack або Bairín Breac). Назва походить від галльського breac, що означає «плямистий» - через велику кількість родзинок та цукатів усередині.
Інгредієнти
Борошно: 450 г (пшеничне)
Чорний чай: 300 мл (міцний, заварений — традиційно чай використовують для замочування сухофруктів замість алкоголю, хоча часом його змішують з ірландським віскі)
Сухофрукти: 350–400 г суміші (родзинки, темний та світлий ізюм, сушена журавлина, дрібно порізані курага або чорнослив)
Цукор: 150 г (коричневий або звичайний білий)
Яйце: 1 велике (збите)
Дріжджі сухі: 7 г (1 пакетик) або 20 г свіжих
Спеції: 1 чайна ложка суміші (мелена кориця, мускатний горіх, гвоздика та імбир)
Цедра: цедра половини апельсина та половини лимона
Сіль: дрібка
Приготування
Замочування сухофруктів:
Звечора або за кілька годин до приготування залийте суміш сухофруктів гарячим міцним чорним чаєм (можна додати 2–3 столові ложки ірландського віскі). Накрийте рушником і дайте настоятися, щоб сухофрукти увібрали рідину.
Підготовка тіста:
У великій мисці змішайте просіяне борошно, дріжджі, цукор, спеції, цедру та дрібку солі.
Додайте збите яйце та набряклі сухофрукти разом із рідиною, що залишилася.
Замісіть м'яке тісто (воно буде вологим через сухофрукти, але не повинно розтікатися). За потреби додайте ще трохи борошна.
Перше підіймання:
Накрийте миску рушником і поставте в тепле місце на 1,5–2 години, поки тісто не збільшиться в об’ємі вдвічі.
Додавання «віщунів» та формування:
Обімніть тісто, що підійшло. На цьому етапі розподіліть усередині загорнуті в пергамент гадальні предмети, добре їх заховавши всередині м'якуша.
Змастіть круглу форму для випікання маслом або застеліть пергаментом. Викладіть тісто, розрівнявши поверхню. Накрийте і дайте йому «відпочити» ще 30–45 хвилин.
Випікання:
Розігрійте духовку до 180°C.
Випікайте бармбрек приблизно 45–50 хвилин. Готовність перевіряйте дерев'яною шпажкою — вона має виходити сухою.
Фінальний штрих:
Щойно дістанете гарячий хліб із духовки, змастіть його верхівку сумішшю рідкого меду або цукрового сиропу з невеликою краплею заварки — це створить характерний глянцевий блиск.
Нарізають теплий бармбрек товстими скибочками, рясно намазуючи якісним вершковим маслом, і подають із гарячим чаєм. Під час чаювання кожен із нетерпінням чекає, що ж саме попадеться йому в шматочку!
***
Проте, думається, спочатку у архаїчних суспільствах індоєвропейців роль ритуальної жертви відігравала тварина - олень або велика рогата худоба.
Заміна «живої крові» на «хлібне тісто» (символічна сублімація жертвопринесення) простежується в багатьох ритуальних традиціях, і Самайн, на наш погляд, - ідеальний простір для такого переходу.
1. Тісто як замінник плоті та нутрощів
В архаїчних культурах сакральні гадання проводилися саме по ектапії - внутрішніх органах жертви (гаруспіції, онімантії). У кельтів жертвопринесення тварин (зокрема й оленів чи коней) було невіддільною частиною сезонних свят. Коли ж архаїчний ритуал мусив еволюціонувати під впливом часу, сакральна логіка не зникла, а «інтеріоризувалася» та перейшла в побутову магію.
Замість того щоб різати оленя і шукати знаки в його нутрощах, племінна спільнота стала «розрізати» хлібне тісто (яке саме по собі є уособленням врожаю та жертовного зерна), всередині якого сховані символічні «знаки-нутрощі» майбутнього (перстень, монета, ганчірка, горошина).
Перехід від кривавих жертвопринесень тварин до їхніх хлібних чи тістяних еквівалентів - це універсальний і глибокий процес в індоєвропейській сакральній традиції. Коли суспільство еволюціонувало від чисто мисливського чи ранньопастушого укладу до складних аграрних культур, виникала потреба «гуманізувати» ритуал, зберігши при цьому його головну функцію - відновлення зв'язку з богами та космосом через сакральну їжу.
Найяскравіші аналогії такої заміни серед індоєвропейських народів простежуються в кількох потужних традиціях.
1.1. Ведична Індія: Жертва Пурруша та Пурушамедха
У ведичній традиції одним із найдавніших космогонічних актів є творіння світу через жертвопринесення першолюдини (або космічної істоти) Пуруші, з частин тіла якого виникли і світ, і соціальні стани, і злакові культури.
З часом буквальні людські чи великі тваринні жертвопринесення (Пурушамедха, Ашвамедха) були замінені на ритуали, де центральне місце зайняли жертвопринесення зерна, а головним хлібним еквівалентом тіла став спеціальний жертвоприносійний корж або хлібець - Пуродаша (Puroḍāśa).
Форма, інгредієнти та спосіб випікання цього хлібця суворо регламентувалися: він символізував «тіло божества» або «тіло жертви», яке членувалося (розрізалося) і роздавалося учасникам сакральної трапези як благословення.
1.2. Слов'янська традиція: «Коровай», «Дідух» та «Птахи з тіста»
Слов'янський архаїчний обрядовий хліб - це майже чистий музей індоєвропейських жертвопринесень:
Весільний коровай та поминальні хліби: назвою і формою коровай походить від слова "корова". В аграрно-магічній архаїці корова (або бик) була найвищою землеробською жертвою богам родючості. Коли забити худобу на кожне свято стало економічно неможливо чи релігійно переосмислено, її роль перебрала на себе кругла, багата на яйця й масло випічка, прикрашена символічними фігурками (сонце, колоски, птахи, місяць). Згодом цей хліб «убивали» (урочисто розламували чи розрізали), щоб роздати громаді.
Сороки та Жайворонки (весняне рівнодення): у день прильоту птахів (22 березня) господині випікали з тіста фігурки пташок (жайворонки, бусоли). За прадавніми віруваннями, прихід весни вимагав умилостивлення духів землі й неба, що раніше супроводжувалося масовим забиванням реальної птиці. Тістяні пташки стали їхньою ідеальною символічною заміною.
Пампухи та колобки на зимові святки (Коляда): круглі хлібні вироби, що символізували сонце, яке приносили в жертву темряві зимового сонцестояння.
1.3. Греко-римський світ: Bouphonia та хлібні бики
У Давній Греції існувало архаїчне свято Буфонія (буквально «вбивство бика») під час афінських Дисполій. Під час цього ритуалу на жертовний вівтар клали ячмінь і пшеницю, і коли бик з'їдав це зерно, його «приносили в жертву» (що супроводжувалося цілим ритуалом перекладання провини на ніж, який потім «судили» у воді).
Паралельно з цим греки та римляни масово використовували мола салла (mola salsa) — священну суміш обсмаженого борошна та сіллю, яку готували весталки і посипали на голову будь-якій жертві. У багатьох менш масштабних культах саму тварину замінювали на маленькі фігурки з тіста (вотивні фігурки), які спалювали на вівтарях замість живої плоті (так звані boulogia або хлібні жертви).
1.4. Германський світ: Юльський кабан (Yule Boar)
У германців головною жертвою на свято зимового сонцестояння (Юль) був кабан, присвячений богу Фрейру.
З приходом християнства та зміною укладу справжнього кабана поступово перестали масово забивати на кожне село, замінивши його випічкою у формі кабана з новорічного тіста або особливим святковим хлібом, який зберігали аж до весняної сівби (крихти цього хліба змішували із зерном, що мало забезпечити плодючість землі - прямий аналог «пожирання плоті жертви заради врожаю»).
Усі ці приклади показують загальну індоєвропейську закономірність: кров і смерть тварини сублімуються у праці землеробства та пекарства. Зерно, вирощене на збагаченій смертю землі, перетворюється на борошно, а потім зусиллям вогню та людини стає «тілом» нового космічного порядку. Розрізання такого хліба (як ірландського бармбрека чи слов'янського короваю) - це ритуальне відтворення первинного космогонічного поділу, де спільнота знову й знову єднається навколо священного центру.
2. Етимологія слова «олень» (fiadh) та «плямистість» (breac)
Ірландська назва ритуального хліба breac («плямистий») тут наповнюється додатковим міфологічним сенсом. У багатьох традиціях сакральні тварини (особливо олені чи вісники іншого світу) часто наділялися особливою міткою - плямистістю, певною незвичайною мастю або забарвленням, що відрізняло їх від звичайного стада як істот «межових», позначених дотиком потойбіччя.
Слово Bairín (у повному складі назви Bairín Breac) в ірландській мові (Gaeilge) має дуже цікаву етимологію, яка безпосередньо пов'язана з формою цього хліба та старовинними мірками. Основне значення - «буханець» або «маленький круглий хліб». Слово bairín [барін] є зменшувальною форма від давнішого кореня або слова bar, що означало шматок, скибу або паляницю. У сучасній ірландській мові bairín найчастіше перекладається саме як «невеликий круглий хліб», «буханець» або «паляниця». Цікаво, що в архаїчних ірландських текстах слово bairín також використовувалося як міра об'єму або порція хліба, яку випікали для певної родини чи роздавали під час святкових ритуалів. Воно походить від праіндоєвропейських коренів, пов'язаних із поділом та шматками (bhere- «рубати», «ділити»), що знову ж таки повертає нас до ритуального розділення хліба-жертви на рівні частини для всієї громади чи сім'ї.
Друга частина назви, breaс, означає «плямистий» (через велику кількість родзинок і цукатів). Тобто буквальний переклад Bairín Breac - це «плямистий буханець» або «плямиста паляниця».
Густо всипані темні родзинки та цукати всередині світлого м'якуша створюють ту саму «плямистість», яка візуально нагадує сакральний візерунок шкури або знаки на жертовній плоті.
В ірландській мові (Gaeilge) та традиційному фольклорі існує чимало колоритних назв для хліба і випічки. Багато з них походять від архаїчних способів приготування на відкритому вогні або пов'язані з календарними святами.
Soda Bread (в ірландській — Arán Sóide або Arán Coirce). Хоча сучасна назва звучить по-англійськи, ірландський содовий хліб є національним символом. У традиційному фольклорі його пекли без дріжджів, використовуючи соду, кисле молоко (або пахту, bainne searbh) та борошно. На верхівці такого хліба обов'язково робили глибокий хрест ножем - за народними повір'ями, це «випускало злих духів» і водночас допомагало хлібу рівномірно пропектися.
Bairín та Bairín Breac (Бармбрек). Про bairín ми вже згадували — це загальна назва круглого буханця чи святкової паляниці. У фольклорі барин часто виступав символом достатку родини на зимові святки.
Blaa (Блаа). Традиційна м'яка біла булка, яка походить із міста Вотерфорд і має статус захищеного географічного зазначення (PDO). За легендою, рецепт принесли французькі гугеноти ще наприкінці XVII століття. Назва blaa походить, імовірно, від французького слова blé «пшениця». У народі ці булки заведено рясно присипати білим борошном і їсти свіжими зі свіжим вершковим маслом.
Boxty (в ірландській Arán Bocht tí або просто Bácús). Хоча boxty - це радше картопляні млинці чи оладки (драники), ніж класичний хліб, вони займають центральне місце в ірландській хлібній традиції. Назва походить від виразу arán bocht tí, що в буквальному перекладі означає «хліб бідного дому». Це була їжа бідняків, яку готували з тертої сирої та вареної картоплі з додаванням борошна і смажили на сковороді, особливо в холодні осінні та зимові місяці.
Cairín / Arán Coirce (Вівсяний хліб). Овес здавна був основою раціону в Ірландії до масового поширення картоплі. Коржі та хліб із в вівсяного борошна пекли на спеціальних металевих пластинах (griddle), встановлених прямо над відкритим вогнищем. У фольклорі овес вважався «теплим» злаком, що дає силу витримувати суворі вологі зими.
***
Саме слово "олень" ірландською - fiadh / fiach [фіа] < дв.-ірл. fíad. Також для великого благородного оленя (самця) часто використовують більш специфічний термін - fia rua (у буквальному перекладі «червоний олень»). Слово походить від давньокельтського *wēdos «звір», «дичина», «те, що належить лісу/дикому простору», яке, у свою чергу, сходить до праіндоєвропейського кореня *weidh- «ділити», «відокремлювати», «дикий / некультивований простір» Початково fiadh означало не просто конкретний біологічний вид, а «істоту дикого (відокремленого) простору». З часом значення звузилося саме до оленя, подібна семантична трансформація траплялася в багатьох мовах (наприклад, англійське deer початково означало взагалі будь-якого звіра, як німецьке Tier). В етимології слова fiadh закладено саме поняття «межі» та «дикості». Олень для кельтів був не просто здобиччю, а фундаментальним маркером fíad - дикого, непідконтрольного людині простору, що належить духам і потойбіччю.
Спорідненим є також давньоірландське слово fíadnach «дикість», «полювання» та прикметник fiáin як сучасне ірландське «дикий».
Ірландськелово fiadh «олень» має прямих «родичів» в інших кельтських та індоєвропейських мовах: шотландське гелльське fiadh «олень», валлійське gwydd «дикий», «неокультурений», прагерманське wīþijaz (звідси англійське wood «ліс», «дерево», староанглійське wudu з причини, що ліс - це сакральна межа, потойбіччя, куди вирушають за ініціацією), слов'янське «вітязь» - «герой, воїн, молодець» < *vityazь (початково - «людина лісу», «той, хто володіє дикою, нестримна первісною силою», воїн-одинак або член молодіжної дружини (männerbund), який проходить ініціацію у «дикій природі», «істота з буйною, дикою силою»).
Самайн та подібні осінні свята якраз і були тим моментом, коли межа між цими світами стиралася, і воїни-вітязі на короткий час ставали частиною цієї дикої процесії предків та лісових духів.
Також у давньоірландській мові та міфоепосі олень мав кілька назв, кожна з яких висвітлювала окрему грань його сакрального змісту - від містичного провідника до символу королівської влади та космічного оновлення.
Ось ключові давньоірландські терміни та їхнє сакральне наповнення
Dam (або Dam allaid) «Бик лісу» / «Володар стада»
Слово dam початково означає «бик» або «могутній савець» (давньоірландське dam allaid буквально перекладається як «дикий бик / бик дикої природи»). У кельтській свідомості великий рогатий олень-самець ототожнювався із силою та маскулінністю бика. Він виступав символом королівської гідності, вожака та родючості. У міфологічному сюжеті про «переслідування чарівного оленя» (королівське полювання) саме за dam allaid гоняться королі та герої (наприклад, воїни Фіанни на чолі з Фінном Мак Кумалом). Олень заманює їх у глибину лісу, де простір згортається, і король потрапляє прямо в Сид (потойбічний курган) для зустрічі з богинею землі чи випробування на право царювати.
Cearc-fhiadh та зв'язок із Cernunnos - «Рогатий сакральний вектор»
Хоч власне ім'я бога Кернунна (Cernunnos) зафіксовано на галло-римському рельєфі в Парижі, його пракельтський корінь *kerno- / *ker- означає «ріг», «верхівка», «череп». В ірландському фольклорі олень із масивними рогами сприймався як Cearc - втілення «корони лісу». Його роги називали гілками священного дуба. Сакральний зміст тут полягає у вертикальній інтеграції: роги торкаються неба, копита ходять по землі, а сам олень пірнає в підземні печери курганів, об'єднуючи три світи кельтської космології (Небо, Землю та Потойбіччя).
Eilit (або Ailit) — «Олениця» (Самка оленя)
Сходить до праіндоєвропейського кореня *el-n- (зоонім для позначення рудої/плямистої дикої тварини; звідси й слов'янське лань та литовське élnias). Якщо самец (dam) втілює активну воїнську та королівську силу, то eilit - це провідниця магічної трансформації та жіночої сакральності. У кельтських переказах богині та жінки з потойбіччя (Aos Sí) найчастіше набувають саме подоби золотистої або сніжно-білої олениці. Згадаймо міф про Садб (Sadhbh), дружину Фінна Мак Кумала, яку злий чарівник перетворив на оленицю. У такому образі вона жила в дикому лісі, поки її не знайшли собаки легендарного героя Фінна Мак Кумала. Коли ж вона потрапила до людського житла (у захищений простір), знову набула людської подоби. Від цього зв'язку народився Осін (Oisín «Оленятко»), чиє ім'я і містичне пасмо вовни на лобі пов'язували його з двома світами — людським та потойбічним (Сідами). Осін став найвеличнішим бардом, чия творчість черпала натхнення безпосередньо з дикої природи.
У замовляннях (особливо індоєвропейських замовляннях від хвороб, ворогів чи переслідувань) мотив перетворення на оленя використовується з практичною магічною метою - змінити онтологічний статус людини, щоб зробити її «невидимою» або недосяжною для ворожих сил.
Замовляння-відведення очей (ірландська та шотландська традиція Féth fíada): у давньоірландських магічних текстір (наприклад, у «Гімні Патрика» або давніх чаклунських формулах) згадується магія Féth fíada (буквально «огорожа оленя» або «вуаль оленя»). За допомогою цього заклинання святий Патрик та його ченці перетворилися на оленів у очах своїх ворогів, які хотіли їх убити. Вороги побачили в гущавині лише стадо оленів, що спокійно паслося, і пройшли повз. Тут олень діє як магічний камуфляж - повне злиття з дикою природою (fiadh).
У традиційних слов'янських замовляннях мисливці або воїни перед виходом у небезпечний ліс чи поле зверталися до сил природи з проханням «одягнути шкіру оленя» або «пробігти оленем швидким, невидимим для стріли ворожої». Текст замовлянь часто містить формули на кшталт: «Піду я в чисте поле, обернуся я швидким оленем... щоб лиха куля не брала, звіра лютого не зачепив». Перетворення на оленя тут виконує функцію абсолютного захисту через уподібнення найпрудкішому та сакральному мешканцю лісу.
В індоєвропейській традиції перетворення на оленя в міфах та замовляннях - це не прокляття в сучасному побутовому сенсі, а глибинний перехід в інший стан буття. Оскільки олень є живим уособленням лісу, межі та потойбіччя (wīþijaz / fiadh), людина, яка набуває його форми (чи то через міфічний рок, чи то через магічне слово замовляння), тимчасово покидає простір культури й соціуму, щоб переродитися, отримати сакральне знання або врятуватися від загибелі в хаосі світу.
3. Олень, хліб і потойбіччя
Не випадково в індоєвропейській традиції олень є психопомпом - провідником душ між світом живих і світом мертвих, господарем лісових завіс, якого кельти й германці читали як живу карту майбутнього. Коли олень як фізична жертва зник із ритуалу, його міфологічна функція «розшифрування таємниць долі» перейшла до хлібного «оракула».
Зв'язок між образом священного оленя, його гіллястими рогами та кельтськими уявленнями про дерева і межу світів на Самайн утворює один із найглибших пластів індоєвропейської міфоархаїки. Тут ми маємо справу з фундаментальною метафорою: олень є «живим деревом» потойбіччя, що росте на кордоні між світами.
Розглянемо, як ці лінії переплітаються у святкуванні та сакральній географії Самайну.
1. Роги як Космічне Древо (Axis Mundi)
У кельтській і загалом євразійській міфології гіллясті роги оленя чітко ототожнювалися з кроною дерева, а сам олень - із лісовим царем, чиє тіло символізує вертикальну вісь світу.
Сезонне оновлення: як дерева восени скидають листя, щоб «померти» перед зимовим сном, так саме в осінню пору (сезон Самайну) олені скидають старі роги або завершують цикл їхнього зростання. Цей біологічний ритм робив оленя ідеальним зооморфним втіленням часу, що вмирає та народжується наново.
Портал між світами: гіллясті роги утворюють складний павутиноподібний візерунок, який увічнив кельтський пантеон. Проходячи крізь осінній ліс, завішаний павутинням і туманом, кельти бачили в олені саму подобу містичного лісу - межу, яку неможливо оминути.
2. Кельтський бог Кернунн (Cernunnos) — Владар Осіннього Лісу
Центральною фігурою кельтського пантеону, що поєднує ці мотиви, є Кернунн (Рогатий Бог) - володар звірів, родючості, підземних скарбів і переходу між життям і смертю.
Кернунн завжди зображується з оленячими рогами на голові, що підкреслює його єдність із дикою природою та лісовою стихією.
Самайн - це час Кернунна. Коли сонце йде на спад, а світло вмирає, влада переходить від літніх сонячних божеств до володарів темряви, лісу та потойбіччя. Роги Кернунна - це містичні гілки «Древа Життя і Смерті», через які душа людини може зазирнути у вічність.
3. Осінні гаї (Nemetons) та межа Самайну
Для давніх кельтів святилищами були не храми, а священні гаї (Nemeton, від праіндоєвропейського кореня, що означає «відгороджене, відокремлене місце»).
У дні Самайну межа між цим світом і Сідами (курганами предків і духів із Нижнього світу - Annwn / Сидів) стиралася саме під кронами вікових дерев - найчастіше дубів, тисів і ясенів.
Олень, що з'являється з туману між деревами гаю, сприймався не як звичайна тварина, а як маніфестація самого духу гаю, провідник (psychopomp), який виводить із темряви потойбіччя або, навпаки, кличе за собою в незвідане. Його роги дзеркально відбивали гілки дерев, під якими він стояв, стираючи межу між флорою і фауною, між землею і небом, між живими та мертвими.
Отже, на Самайн ліс оголюється - дерева скидають листя, стаючи «прозорими», а олень у цьому прозорому лісі постає як рухоме Древо Світу. Заміна у хлібному «бармабреку» кривавої жертви чи розшифрування нутрощів на символічні предмети повертає нас до цього первинного акту: хліб стає згорнутим у зерно «лісом», а нарізання його скибочками - актом долучення до сакрального порядку, де життя і смерть сплетені так само тісно, як гілки дуба і роги священного оленя.
Bairín Breac (Oíche Shamhna)
Bácáil an rún
Bácáil an rún
[Verse 1]
Oíche Shamhna shileann an tine
Tá an teach lán de chaoineadh is ceol
Chuir mé an fáinne insan arán
Fáinne óir do mo ghrá geal
[Pre-Chorus]
Measaim an t-ull
Measaim an siúcra
Fanann an t-oráiste ar an teanga
[Chorus]
Bairín breac
Bairín breac
Scéal i ngach giota
Bairín breac
Bairín breac
Coinnigh an t-adh
[Post-Chorus]
Ó-ó-ó
Ó-ó-ó
[Verse 2]
Chuir mo mháthair an bonn sa chré
Chuir mo sheanmháthair an méaracán
An cnó is an cloch ar fad istigh
Fágaimis iad go léir faoin gceann
[Pre-Chorus]
Measaim an t-ull
Measaim an siúcra
Fanann an t-oráiste ar an teanga
[Chorus]
Bairín breac
Bairín breac
Scéal i ngach giota
Bairín breac
Bairín breac
Coinnigh an t-adh
[Drop]
Bácáil an rún
Bácáil an rún
Bairín breac
Bairín breac
[Bridge]
An bhfaighidh tú an fáinne
An bhfaighidh tú an bonn
An bhfaighidh tú an chnó
Nó an bhfanfaidh tú go fóill
[Chorus]
Bairín breac
Bairín breac
Scéal i ngach giota
Bairín breac
Bairín breac
Coinnigh an t-adh
[Post-Chorus]
Ó-ó-ó
Ó-ó-ó
Комментариев нет:
Отправить комментарий