Сама ідея Сиволапа заслуговує на серйозну увагу. Вона дозволяє поглянути на історію України не як на периферію чужих цивілізацій, а як на частину великого культурно-історичного світу, який існував у степах і лісостепах Східної Європи протягом тисячоліть.
Проте певні труднощі виникають уже на рівні термінології. Чи справді доречно називати цей цивілізаційний тип «індоєвропейським»?
Проблема полягає в тому, що поняття «індоєвропейський» має надзвичайно широкий зміст. До індоєвропейського світу належать і давні греки, і римляни, і кельти, і германці, і слов'яни, і народи Ірану, і значна частина населення Індії. Саме тому термін, який має позначати специфічну степову або лісостепову культурну модель, починає охоплювати надто багато різнорідних явищ.
Адже цивілізація античних Афін і цивілізація ямних скотарів однаково можуть називатися індоєвропейськими. Так само індоєвропейськими були і Римська імперія, і середньовічна Німеччина, і ведична Індія. Очевидно, що між ними існували колосальні відмінності у способі життя, економіці, політичній організації та культурі.
Тому термін «індоєвропейська цивілізація» створює небезпеку змішування мовної спорідненості з цивілізаційною типологією.
Саме тут особливої ваги набуває запропоноване Олегом Гуцуляком поняття «мезоєвразійська цивілізація». Хоча цей термін поки що не став загальновизнаним у науковому середовищі, він має низку важливих переваг.
Насамперед він переносить акцент із мовного походження на культурно-географічний простір. У центрі уваги опиняється не питання про те, якою мовою говорили ті чи інші народи, а питання про те, в якому середовищі вони існували і який тип культури сформували. Мезоєвразія в такому розумінні постає як широкий простір між західноєвропейським, близькосхідним і далекосхідним цивілізаційними центрами.
Для цього простору характерними були не кам'яні мегаполіси, а дерев'яні поселення; не монументальні храми, а кургани; не розвинена бюрократична держава, а гнучкі військово-родові структури; не культ міста, а зв'язок із відкритим ландшафтом степу та лісостепу. Важливе місце займала усна традиція, завдяки якій пам'ять про минуле передавалася через епос, легенди, міфи та героїчні перекази.
Показово, що в межах такої моделі можна розглядати не лише індоєвропейські народи. До мезоєвразійського світу певною мірою належали і скіфи, і сармати, і гуни, і авари, і тюркські кочовики, і хозари, і багато інших народів степового поясу. Частина з них була індоєвропейською за походженням, частина — ні. Проте всі вони існували в подібному природному середовищі та виробили низку спільних культурних рис.
Саме тому поняття «мезоєвразійська цивілізація» виявляється ширшим і водночас точнішим за поняття «індоєвропейська цивілізація». Воно дозволяє говорити про історичну спадкоємність культурного простору, не прив'язуючи його виключно до мовної або етнічної спорідненості.
Особливо важливим цей підхід є для осмислення української історії. Значна частина матеріальних свідчень минулого України не має монументального характеру. На відміну від єгипетських пірамід, римських акведуків чи готичних соборів, більшість археологічних пам'яток українського простору прихована під землею. Це кургани, залишки дерев'яних поселень, культурні шари давніх селищ і містечок. Вони менш видовищні, але не менш значущі.
Саме мезоєвразійський підхід допомагає зрозуміти, що відсутність грандіозних кам'яних споруд не є ознакою культурної відсталості. Навпаки, вона може свідчити про інший тип взаємодії людини з природою, іншу систему цінностей та інший спосіб організації суспільства. У цьому сенсі цивілізація курганів і усної епічної традиції є не менш складною, ніж цивілізації палаців і храмів.
Звичайно, термін Гуцуляка потребує подальшого теоретичного опрацювання та уточнення меж його застосування. Проте як узагальнююче поняття для опису того історичного світу, який Михайло Сиволап називає «індоєвропейською цивілізацією», він видається досить вдалим. Його головна перевага полягає в тому, що він уникає змішування мовної та цивілізаційної класифікації і водночас дозволяє побачити багатотисячолітню культурну спільність народів степової та лісостепової Євразії.
Можливо, саме поняття мезоєвразійської цивілізації здатне стати тим шапковим терміном, який поєднає археологічні, історичні та культурологічні дослідження великого простору від Карпат до Алтаю, де протягом тисячоліть формувався особливий світ курганів, епосу, степу та свободи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий