До кельтських островів доходили лише нечіткі перекази про ворогування гуннів та римлян, тож не дивно, що розповіді симпатизуючих гуннам галлів (гунни, наприклад, підтримували вождя багаудів Арморики лікаря Евдоксія) впали на вдячний грунт і трансформувалися в переказ про короля Артура і, можливо, надалі співвіднеслися з реальним королем кельтів Британії та з певним фактом походу на Рим в 382 р. британських легіонів вихідця з Іспанії (кельтібера) Максима, сподвижника Феодосія, що в кельтській ієрархії належав до "Ведмедів": Артур – кельт. "ведмідь" (~ баск. hartz "ведмідь") як народноетимологічне витлумачення більш давнього слова, збереженого в ірл. Ard-Ri "верховний, високий король" (Artur latine sonatursum horribilem — “Артур латинською означає страшний ведмідь”, зауважує Ненній).
Коли Максим у багряній одежі висадився в усті Рейну, галльські війська, місцева бюрократія і навіть мавританська кіннота підтримала прибульців. Після розгрому і вбивства у Ліоні Граціана Максим був проголошений саме імператором Британії, Галлії та Іспанії (тобто Кельтського світу), а Феодосій визнав Максима співправителем з резиденцією у Тревах.